Посестри. Часопис №37 / Ти пройшла крізь мене

Ти пройшла крізь мене немов крізь тінь
свого тіла крізь холод дому покинутого безліч літ тому
який завмер у юрбі.

 

Обабіч часу є, є і є бездомна
тінь ходить порожніми кімнатами пил зітлілих годин
років соснові сходи що ремствують у нічному маренні
і що шукають моменту народження.

 

У надрах темної крові стліває слід
жінки яка відвернулася.

 

Ти напалила кухонну піч і розтає твоя
тінь у посірілій примороженій пам’яті.

 

На піддашші зневірено б’ється об шибки ув’язнений птах.
На обличчях назавжди залишиться
попіл сонної обіцянки що метається навсібіч
втілений страх.

 

Відчини вікна
вернися
(воле).