Посестри. Часопис №37 / «Гомін сонця й свічадо імли…»

Гомін сонця й свічадо імли.
Коралове листя застигло на багряно-оливкових стовбурах.
Світло зимний скидає плащ і збирається з силою
щоб постати супроти міста.
Як же прагне воно поглянути місту в очі.
Хоче прожити бодай цей єдиний серпневий день
з лицем із якого обдерто шкіру століть. Смертельно юне
очищене і яке очищає від провин. Німує
хоч понад усе жадає бесідувати з останками королів
зі щоразу новими їхніми снами про Польщу.
Кам’яними вустами молитись розсівати пошепти чисті
над зеленими баштами вапнякового пагорба
щоб їх вборонити від духів заклятих малої любові
і зради.