Посестри. Часопис №34 / Передосіннє

Я не маю права на втому, де немає дому,

де миші шкребуться і гризуть сухий папір,

де смуток серпневий на горищі засів,

і серед ночі теплої хтось безгучно

грає на клавішах смерти:

 

та ніч німіє криком століть,

і від власного безсилля

я будую коридор зі слів:

 

Господи, як мені сказати про ці втрати

і не вкритися зморшками часу,

від чекання вже й світло згасло

у кімнаті із тисячі світил,

 

із тисячі дверей і вікон,

небезпечних, відчинених навстіж вітру,

із тисячі думок і доріг,

які ми долаємо ніч через ніч,

 

аби на світанку побачити свій дім,

у якому осіннє листя замінило папір

і розлило сині фарби замість слів.