Посестри. Часопис №33 / Нова Земля

Ми прямували поруч у сторону автозаправки
світанком нового року, перш ніж по снах розбігтись.

Без жодного слова й доторку, я простодушно прагнув

неспішно іти, подовжуючи і променад, і відстань.

Були хорошими зайчиками, хоч ніс уже й занімів її.
Гріли вуха, бесідуючи про епос Давньої Індії.

Вдома у стані просвітлення вітав мене телевізор,
показуючи ранкову сяйливу акторську мармизу.

Далі у мене був сон, а в завірюхи – імпреза.
Наслідки роздивляюся радісний, хоч і тверезий.

Сніговик бовваніє, як монастирський стовпник.
Рівень ласки такий, що... Краще, експерте, змовкни!

Я в шкаралупі тíла – той ще міцний горішок,
хай навкруги й шістнадцять тисяч ґьорлфрендівКрішни.

Причаєно дух незламний ношу по міських теренах.
Біла terraincognita, я обраний із нечисленних!