Посестри. Часопис №32 / Словами рідної мови
Ми біжимо, нечітко розуміючи свою мету, бо наша мета не місце, а стан, тож цього стану досягти зможемо будь-де і з будь-ким — нам лишень потрібні якісь особливі умови, особливий внутрішній порядок. Тож біжимо, «з губами круглими / обмальованими по колу / словами рідної мови» (з вірша Олесі Мамчич «відчуй що ти біженка...»). Мова є однією з передумов цього дивного комфорту із самим собою, як виявляється.
В інтерв’ю з Наталею Бельченко польський поет, перекладач і музикант Януш Радванський говорить: «Перекладач налагоджує зв’язки між народами: якою би патетичною не здавалася ця фраза, вона правдива. Важливо знати, що відбувається в сусіда, і перекладачі дають таку можливість». Ці мости поміж культурами геть не пасують імперському баченню, суперечать тоталітаристським нахилам окремих сил, які беруть владу в свої нечисті руки, проте на поверсі літературного обміну все буває інакше. Саме так природним чином в українське літературне середовище лишень завдяки універсальності змісту й високій якості тексту ввійшли, для прикладу, вірші Віслави Шимборської й прозові твори Ольги Токарчук. Важливо згадати саме ці імена, адже на батьківщині вони не знаходять підтримки на державному рівні, адже їхні тексти йдуть усупереч розколу та політики заперечення.
«Той, хто одного разу побачив межі світу, найболючіше переживе своє ув'язнення», — говорить Ольга Токарчук у книзі «Правік та інші часи». Стаючи сучасним Ґільґамешем, який мандрує на край мови в пошуку якогось рецепту на якусь вічність, сучасний читач усвідомлює неволю, в якій борюкається, й у такий спосіб звільняє свою свідомість. Завдяки праці таких людей, як Януш Радванський, ми відкриваємося навзаєм, відкидаючи те, до чого стосунку не мали, і не пишаючись тим, чого не створили, – ми залишаємося вільними людьми. У номері ми пропонуємо добірку віршів Януша Радванського в перекладі Наталії Бельченко з часів війни в Україні — яскраве свідчення творчої та щоденної рутинної співпраці поляків та українців, кожен зі своєю мовою, пам’яттю і мріями.
Прозове крило випуску — твір славетного Стефана Жеромського в перекладі Богдани Матіяш та есеї Олі Русіної й Мії Марченко. У співзвуччі з оповіданнями Жеромського стаття Яна Блонського про Тадеуша Новака – це портрет епохи, документи про витоки та підґрунтя ідеології цілого літературного покоління. «Багато слів на означення часу, втім, давно втратили сенс; коли ти говориш із кимось про півроку повномасштабної війни — звідки тобі знати, які вони насправді, ці півроку, для іншої людини, вони як вічність чи як місяць?» — записує Оля Русіна. Але цей поспіх — наша сила. Ми біжимо і сильнішаємо.
