Посестри. Часопис №28 / Питання, які не мають відповіді
Ми – різні. І своєю унікальністю демонструємо водночас спільність, універсальність, єдність. Таке розуміння культурного розмаїття лежить в основі європейської свободи, за яку в ХХІ столітті українцям доводиться проливати кров. Окремі письменники зуміли збудувати мости, завдяки яким «вони поєднують ці штучно роз’єднані світи, наприклад, польський та український. Але вони поєднують їх не стільки і не тільки самі, як рефлектують на сучасну літературу: Анджей Стасюк, Ольга Токарчук, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько і багато інших письменників – вони значною мірою є дітьми цього грона авторів, Шульца, Гаупта, Вінценза», – говорить Тарас Возняк в інтерв'ю з Романом Малиновським. Тож заперечувати вагу таких постатей, імена яких він згадує, означає творити розбрат і руйнувати підвалини нашої єдності.
У цьому номері ми продовжуємо публікацію добірок Ії Ківи й Агати Яблонської, а краківське крило поезії репрезентує головний гість нашого номера – поет і активний громадський діяч Міхал Заблоцький. Досвід Міхала, творчі контакти й життєві перипетії окреслюють водночас кшталти розвитку самої літератури: синтез поезії й музики, культура краківського кабарету, праця над словом і власною поетичною мовою, культурний і родинний багаж, який виливається в поетичний рядок. Поет говорить «просто про просте», адже це«питання, які не мають пристойної відповіді», – зазначає Міхал Заблоцький. А радше такі питання відповідей і не потребують, бо є аксіоматичними, водночас вимагаючи називання, зізнання та правди.
«За що хапатися, кому телефонувати, що робити?» – запитують персонажі нарису «Метод дихання в унісон» Мар'яни Лелик, виборсуючись із емоційної ями перших днів війни. А сталося так, що ми тепер знаємо, що робити: хоча майбутнє гостре й небезпечне, проте ми вже стали символічно озброєні та вишколені. А про віднайдення своєї духовної зброї розповідає Юлія Бережко-Камінська, наша співавторка та активістка літературного життя.
