Посестри. Часопис №27 / Вітрові

Вітре  буйний,  непощадний!  
Маєш  силу  ти  велику:  
Через  степ,  діброви  й  море  
Дмеш  і  крутишся  одвіку.  

Як  солому,  серед  лісу  
Дуба  з  коренем  положиш;  
Я  ж  один  стою  нерушний,  —  
Ти  зломить  мене  не  зможеш.  

Ревучи,  великі  бурі  
Понад  мною  пролетіли,  
Та  зігнути  не  зігнули,  —  
Тільки  серце  надломили.  

Студень  дує  округ  його,  
Бо  йому  минуло  літо;  
Чи  воно  розкошовало:  
Цвіт  і  корінь  —  все  побито!  

Що  ж,  воно  й  перегоріло  
І,  як  злото,  чисте  стало;  
Так  зате  його  навіки  
Вкрило  чорне  запинало.  

1881