Посестри. Часопис №27 / «Побила осінь цвіт на березі струмка...»

Побила осінь цвіт на березі струмка,

Сухий кружляє лист, летить над головою.

Кораловим став дуб, береза — золотою,

І в душу ластівки турбота проника.

 

«Час відлітать!» — «Куди?» —

                                             «Хай серце путь шука!

Час відлітать — нема душі моїй спокою!»

Тріпоче крильцями, вся сповнена журбою, —

Схопилася — летить — майнула — і зника.

 

Гадала — прилетить по зимнім аквілоні

Під стріху ластівка, де був їх тихий рай, —

Та в моря глибині загинула бездонній.

 

Лауро, бідний я! Йдучи в далекий край,

Я мрію, що вернусь спочить на милім лоні...

Даремні марення! Прощай, навік прощай!

Фінансовано Міністерством культури та національної спадщини