Посестри. Часопис №24 / Як говорити: «НІ!» (інструкція)

Стань рівно. Злегка розсунь ноги; для розминки можеш

порухати головою. Що істотно: тільки по горизонталі, принаймні

в нашій країні. Спершу праворуч, потім ліворуч і ще

раз. Або навпаки.

Н.

Кінчиком язика торкнися передніх зубів майже на стику

із піднебінням. Це приголосний, він, зауваж, завжди пасує

співзвуччям. Може вийти НІЧ; дуже чорний квадрат без фону, а звідти

недалеко до:

почекай на мене хвильку, бо хочу зловити

твій рукав та вишептати цілу глуху пустку; зґвалтований у психлікарні восьмиліток телефонує мамі й каже: вони звали ту штуку поросям,

називали поросятком, розумієш? Можна було б іти вбивати,

якби допомогло.

Третя ночі, я мусила це записати, щоб вас не будити,

щоб ви не плакали. НІ. Зауваж: може вийти НІМБ чи НІЖ,

вигукнутий від жаху; зроби це рішуче, ну ж бо:

І, –

так, щоб язик не приріс до зубів. Ось тобі знову сполучник,

можна повʼязати ним найкарколомніші задуми; тобі слід

його склеїти з Н, аби не відпало. І хай спробує хтось його відірвати,

хай спробує хтось розлучити нас (сьома пʼятнадцять, коли

прокидаюся, щоб перевірити, що ти є і що двері зачинені,

мовби простір і час, у яких убивали дітей, вищих, ніж у воза колесо,

щоб не прийшли месники за матерів і батьків. Убивали дітей, менших,

ніж у ліжка ніжки. Тікати? Звідки знатимеш, коли розпочнеться

стрілянина? Звідки знатимеш, куди повертатись і як не згубитися?).

Очі гладкого Тадека з Волі, який відрізав кошенятам голови; це лише

випадково не було там нас.

! Сторчма і з крапкою. Безперечно,

воно щось та й значитиме.