Посестри. Часопис №233 / шлях

крути мене у своєму колесі, боже педалей, крути
вся сила моїх ніг твоя; з лоба скрапує піт
коли я верхи мені не страшно втім я ніколи не боялася висоти
навпаки, я боюся загрузнути у житті неначе в крупі

 

бережи мене, боже вцілілих шин, від глибоких ям,
від швидких важких вантажівок і поганих доріг
наречи мого оленя найдавнішим у світі ім’ям
почепи йому сонце-фару на лівий, місяць-дзвоник на правий ріг

 

я ж бо на ньому збираюся з розгону скочити у туман
дай йому міцні металеві крила і гострий зір
над нами кпинитиме реготливий місяць – молодик-оттоман
вигнутий мов його ятаган хитрий неначе казковий візир

 

тому я прошу тебе, боже робочих гальм і яскравих фар
не дай йому нас забрати у свій холодний сирий ясир
попереду в нас виснажливий ніби під гірку шлях жадібний мов лихвар
треба дотиснути до весни весна візьме нас усіх на буксир