Посестри. Часопис №23 / Із днів журби
І
Сьогодні ми на тих світлинах із минулого невідомого й невтямного
усе чорно-біле в сепії всі обличчя знайомі
Ми разом зі своїми прадідусями й прабабусями дізнаємося про війну залишаємо свої будинки втрачаємо родичів і знайомих допомагаємо постраждалим і фронту йдемо на фронт ховаємося в укриттях блякнемо в окупації
народжуємо наших дідусів і бабусь на залізничних станціях у полях
народжуємо всюди аби тільки народилися наші батьки аби тільки потім самим народитися
ІІ
Сьогодні коли кричали сирени
ми поховалися зі своїми пра і прапра у книжки на столі
Закривалися палітурки як двері бомбосховищ
ІІІ
Вірші як люди
можуть витримати що-завгодно
Пишу вам із днів журби
зі сторінок перевидання 1922 року
Тут дерева бовваніють немов копиці пітьми
темні-темні місця хіба обриси видно
Бо вірші це негативи фотографій які проявляєш а вони щоразу інші
Тут ми і ховаємося
у негативах наших міст із нашими людьми
Хтось гукає
виходьте з днів журби
ІV
Відкриваю палітурку вже у 2022 році
виходить із бомбосховища козак-невмирака що чекав сотню літ
Виходьте з днів журби відкривайте наші книжки палітурка за палітуркою обкладинка за обкладинкою
Там українці що століттями б'ються за свободу
і не заборонить їх не зашле в сибіри не спалить їх ніколи-ніколи не знищить їх жодна росія
