Посестри. Часопис №228 / Короткі зустрічі

– Тату, а я теж воюватиму? –

запитує чоловіка у військовій формі

восьмирічний хлопчик.

Вокзал у Запоріжжі тривожний.

У місті лунають вибухи.

 

Хлопчик стоїть біля батька,

матір дивиться на годинник.

Час проводжати – час прощатись – час їхати.

Цок

цок

цокає місто

ніби вкладено таймер в механізм життя.

Скільки там його?

Ще мить.

І знову вибух.

 

– Пора їхати, – говорить мама.

– Ні, не будеш, – відповідає батько на запитання сина.

Той усміхається.

 

– А ти до нас приїдеш? – шепоче

 і дивиться на M-Tac нашивку

«Це наша посадка».

– Обов'язково, – шепоче батько. – Обов'язково.

– На мій день народження?

– Так! Обіцяю.

 

Вони, троє, обіймаються.

 

Коли автобус рушає – чоловік закурює сигарету

довго дивлячись услід,

а потім рукою витирає сльози

і йде до автомобіля оливкового кольору.

 

Запоріжжя 10.01.25