Посестри. Часопис №228 / «Був небом...»

Був небом

Був землею

Водою і каменем

Був вічником біля дороги

Ковилою і перекотиполем

Був тілом і духом

Був словом і птахом

Був морем

 

А потім

Прокинувшись серед степу

На козацькій могилі – бачив хрест

Білий 

         (мов крейда

                   з кар'єрів Криму)

                                                хрест

 

– Дивись на нього – кричав у небі крук –

Білий хрест – символ звитяги доблесті перемог

Дивись на прапори шеврони техніку – скрізь хрести

Нам усім зараз потрібно їх нести

Прокинувся од сну

Вставай

Нам потрібно йти

Попереду биті уламками шляхи

 

Крук спустився з неба і сів біля ніг:

– Я облетів усі наші краї

Від перших поселень і до теперішніх часів

Слухай тепер: історія прискорює свій хід

Литаври б'ють

У хмарах пекельний гнів

Духи свідчать що наближається останній бій

Відчуваєш?

З Азовського моря дують вітри

Торкнись землі –

У ній пульсують забуті людьми стежки

 

Крук

       безоднею свого єдиного ока

                                         дивився на світ:

– Предки передають з потойбіччя тобі привіт