Посестри. Часопис №22 / «не кажи, що в 2040-ому...»

* * *

не кажи, що в 2040-ому

западуться підмурки наших домів

що з волі синів постане гетто для отців і матерів

що з волі дочок обезлюдніє наше місто

що шпилі храмів упадуть наче кубики в долонях Юлії

що комп’ютер поміститься в наперсток

що дітей годуватимем концентратами в піґулках

що груди жіночі висхнуть наче незірвані вишні

що згинуть як мухи чоловіки любов яких

від батька до сина звертала гори

що хребти згинатимуться і багато хто піде босоніж

 

забери мене на кладку над ставком

хай долоня моя засне у твоїй

і поєднаються кровотоки