Посестри. Часопис №214 / Amor fati

Я часто думаю, чому ти так самотня, –

одна з найкрасивіших доль у світі;

ці сірі очі, пильні, сумовиті, –

чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,

а в дзеркалах – себе і суть свою подвійну,

ледь-ледь прикриту флером абсолюту,

росою часу,

                        інеєм чекання,

                                   терпінням дзвону – як іще,

о, як іще мені тебе назвати?

 

А може, так і треба? Може, ти

загинеш як сніжинка на долоні,

коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

 

І, може, ця самотність – лише форма

твоєї ідентичності п’янкої?

 

І та любов, яка тебе знайде –

тебе ж і знищить?

 

Я люблю тебе.