Посестри. Часопис №202 / Ранок у місті

«Не пий води на товщ! Йдеш спати – зуби вимий!» –
спадщинна мудрість, мудрість, що не в'яне.
Мальовані квітчасто кубла чесних сімей,
канарка, ліжко, цуцок і стандарт кохання.

 

В м'якім атласі ночі сплять, мов пні, подружжя,
труна любови – ліжко, кислий хміль, подагра.
Це душі та тіла на терезах байдужних,
а місто вінчане стягами перших заграв.

 

Кохаються й їдять, жадібно, заздро й товсто,
і парафінову олію ллють в зужиті шлунки,
а сон, мов тепле хутро, гріє тіло повстю,
аж день букетом світа гримне в шиби лунко.

 

Аж ранок сонця кран відкрутить певно й різко,
розгорне плахти тіней, ночі чорне клоччя;
мов з водогону струмінь, світло ллє на місто
дня течія й у вулиць річищах булькоче.