Посестри. Часопис №202 / Дитирамб

Як не співати твоє геройство, людино!
Як не складать тобі пісень лаврових, мармурових.
Ти завжди йшла непереможно і нестримно
до правди і до перемоги й до обнови.

 

З твого серця кресала іскри мужня мрія,
твої груди вдихали глибоко запах поля;
ти вперто йшла вперед, а коли навіть замирала надія,
вела тебе незламна і невгнута воля.

 

Ти – завойовників ногами топтала землі,
ти – з каменю різьбила душі.
І час твоїх слідів не змиє,
і час твоїх статуй не зрушить.

 

Гори різьбили твої змагання,
ріки жолобила твоя гадка.
Хвала твоїм пориванням,
хвала твоїм упадкам.