Посестри. Часопис №201 / Слова затихають
Навчитися чути, але не втратити дитинності – велика справа. Не кожному вдається, не кожен наважується. Ми сьогодні вже інші, ніж були вчора – не менш натхненні, не більш розчаровані.
В інтерв'ю «Готовність слухати. Готовність чути» Анна Грувер розмовляє з філософом, перекладачем, публіцистом Вахтанґом Кебуладзе. Розмова відбулася між травневими обстрілами у Києві 2025-го, напередодні Книжкового Арсеналу. Найцікавіше – повернутися до нього зараз, через понад півроку, звірити, що змінилось і чи змінилось. Подивитися, в який бік рухаємось ми і що відбулося у світі. Зануритися у цю розмову з надзвичайним інтелектуалом і поставити собі нові питання.
У віршах Кристина Домбровська балансує між простотою слова та глибиною осмислення дійсності – своєї, поетичної, фікційної:
– Ви самі сюди прийшли? – звертається медсестра
до нової пацієнтки, яка ледь іде.
– Так. Сама прийшла. Бо я самотня.
Великий друг України, поет і важливих культурний діяч Кшиштоф Чижевський в поетичності тексту шукає глибини: відповідей задля запитань – або ж запитань задля відповідей:
у раю
вийдеш із тіні
з самого себе
нагонаочним
й узриш
тих хто знає про тебе
більше ніхто
не міг би відкрити
тобі ворота
Українська поетка Юлія Стахівська своїм віршем не лише подарувала нам мотто цього випуску, але й намалювала образ, яких наштовхнув нас на роздуми про дитинність і незглибиму потребу самопошуку:
Сніг затирає, біліє, імліє, слова затихають,
німіють слова, як руки в полях,
де інші змії, і полози не від санчат.
І світло останнє місячне заламується
об стіну і скло і нерівний шлях.
Кіт змітає вусом іній, усе це, мабуть, у снах.
Але ні, укотре усе справжнє, ялинка на площі,
колядок спів, день більшає,
І маленький хлопчик радісно ховає монетки, і на губах сміх.
У продовження теми – есей «В(и)гадування слів» Марії Титаренко:
Коли Маня вчить віршики, усі невідомі слова вона замінює на свої, відомі. Така-от автозаміна за замовчуванням (природне «T9»). От, наприклад, у вірші «Білі мухи налетіли» Максима Рильського є рядок «Годі, ледарі, вам спати!». Не знаючи слова «ледарі», Маня вмент замінила його на «лебеді». Викорінити лебедів із вірша – марна справа!
