Посестри. Часопис №2 / «Не гукайте мене за кордон...»

Не гукайте мене за кордон. 

Я нiкуди з війни не поїду — 

З України, де тягнеться сон 

Вздовж реально пекельного слiду. 

 

Ще кривавий обiйме нас час, 

Ще уб’ють нас не раз i не двiчi. 

Але небо подбає про наc 

I запалить зiрки нам, мов свiчi. 

 

Й попри хижу навалу звiр’я, 

Попри жах вiковiчного бидла, 

Буде, буде Вкраїна моя 

Доленосного сповнена свiтла! 

 

Не зовiть мене в кращi краї — 

Тут болить моє сердце пробите. 

Елоi, — знов скажу, —  

Елоi, 

Тут всi piднi могили мої, 

Всi сузip’я над ними i квiти... 

 

9.3.22