Посестри. Часопис №190 / Нас зіграють у театрі
А що по нас, хто пам'ятатиме наші слова і наші почуття, які актори їх зіграють на сцені майбутнього? Світло, витривале, протриває до кінця кінців, але його ніхто не побачить крізь наші мізерні призми інтелекту. В тривозі за теперішність і майбуття увага до людини, до приватності та культури – найважливіші.
Віслава Шимборська веде читача навколо головної проблеми, не говорить про неї прямо, простими словами прокладаючи дорогу. Продовжуваність, пам'ять чи навіть людська вічність стають п'єсою, що відбуватиметься крізь інших людей для інших:
Перш мине кохання наше,
потім сто і двісті літ,
потім знов зійдемось разом:
лицедійка й лицедій,
фаворити глядачів,
нас зіграють у театрі.
У статті «Про Шимборську без перебільшень» перекладач Андрій Савенець розповідає про ювілейне видання творів поетки українською мовою:
Шимборська була переконана, що все важливе, що вона може сказати про себе, вже міститься в її віршах. Тим-то так неохоче погоджувалася відхиляти лаштунки свого приватного життя в розмовах та інтерв’ю. Було щось старосвітське й глибоко шляхетне в цьому переконанні про священну недоторканність сфери приватности – адже йшлося не лише про її саму, але й про пошанування приватного простору близьких їй людей. От лишень годі заперечити того, що творчість її закорінена саме в житті, в біографії, в чуттєвому й інтелектуальному досвіді, у проживанні конкретних епізодів і ситуацій. Отож, будучи проникливою спостерігачкою, поетка мусила би погодитися, що збоку воно видніше. Тож нехай дарує нам і цю спробу зазирнути за лаштунки й видобути на поверхню дещицю фактів, дат, імен.
У випуску читаємо разючі вірші Катріни Хаддад, які перетворюють досвід нашого часу на досвід усесвітній, начебто ширший та вищий за індивідуальний, хоча що ж може бути більше за окрему особу?
Твоя кров бездоганна.
Хлюпочеться між берегів,
світиться багряним.
Я підношу цей келих,
дивлюся крізь неї на світло
і бачу світ
ло
ви
три
ва
ле
«Оповідь про початок Першої світової» – непроста справа. У тексті Ханни Літвін знайомимося із важливими обставинами – людькими, індивідуальними, історичними – початку великої війни, старту марафону небаченого насильства:
І посеред цього чарівного літа прийшла звістка про війну. Ще в липні міркування про можливість війни не сприймалися серйозно. Звісно, коментували вбивство ерцгерцога в Сараєві, але жодних наслідків тут, над Віслою, не очікували. В Свідері, серед сосен і літа, яке відлунювало музикою, загроза війни нікого не сповнювала тривогою. Тим часом 2 серпня Володя отримав повістку про мобілізацію. Наступного дня він поїхав до штабу свого полку.
