Посестри. Часопис №190 / Мавпа

Раніше за людей спроваджена із раю,

бо очі мала аж такі заразні,

що, розглядаючись по саду,

неждану тугу наганяла й на громаду

небесних ангелів. З приключкою такою

була повинна, без свого на все те слова,

тут, на землі, закласти рід свій гоноровий.

Метка, чіпка, обачна, до сьогодні має ґрацію,

що пишеться із ґ, ще з кайнозою.

 

Шанована у Давньому Єгипті, з оріоном

бліх у священній срібній гриві,

вслухалася стурбовано і архімовчазливо,

чого від неї хочуть. Ах, нескону.

Відходила, похитуючи куприком рожевим

на знак ні згоди, ані заборони.

 

В Європі зведено їй душу нанівець,

та тільки руки лишено нехлюйськи;

й на образі святій один чернець

долоні дав вузесенькі, нелюдські.

Аж мусила свята вкінець,

немов горішок, ласку брати.

 

Як немовлятко, теплу і тремтливу, мов дідок,

її возили кораблі в палаци королів.

Вищала, підлітаючи на ланці золотім

в баронському камзольчику папужих кольорів.

Кассандро. З чого тут сміятись.

 

Їдальня у Китаї. Корчить на тарілці

тушковані чи печені гримаси.

Іронічна, немов діамант у фальшивій оправі.

Начебто ніжно так смакують

її мізки, яким чогось бракує,

раз пороху не винайшли.

 

В казках самотня й видима нечітко,

гримасами наповнює дзеркала,

глузує з себе, чим дає достойний приклад

нам, про яких все знає, неначе вбога тітка,

хоч ми уже й вітатись перестали.