Посестри. Часопис №19 / Чернiгiв-2022. Вiйна цивiльними очима (продовження)

[…]

Розділ 21   

Ще на початку березня я розмовляла по телефону з подругою Танею з Бучі. 

Таня одразу сказала, що вони пішки вийшли з Бучі і вже у Києві в друзів, щоб мене заспокоїти.  

...щоб дістати воду, вони розтоплювали сніг, шукали колодязі і свердловини по приватному сектору, накачували насосами, поки був бензин для генераторів. Їжу готували біля під'їздів, знявши з газових плит решітки і підклавши цеглини. З дровами, каже, пощастило: на них пішли піддони, паркани, риштування з будівництва. Мобілки також заряджали від генераторів, вмикали за домовленим розкладом на півгодини-годину на добу. Грілися свічками, пляшками гарячої води в постелі. Каналізація не працювала, будували сортири у дворах. Руські перевіряли в них документи і мобілки. Щоб не забрали, з мобілки треба було видалити всі фото, почистити всі соціальні мережі, чати, переписки. Телефони могли забрати. Особливо цінувалися сім-карти Київстару, тому ці карти треба було ховати. Київстар працював надійніше за інші мережі. Вижити можна було лише згуртувавшись під’їздом чи будинком. Таня вважала, що їм дуже пощастило і вижити в Бучі, і вийти з неї. Все вона розповідала дуже спокійно, навіть посміюючись над деякими моїми запитаннями. Домовились зустрітися після Перемоги і обговорювали, що в нас буде сила-силенна роботи. 

Таніна розповідь стала для мене передбаченням, що нас очікує, і інструкцією, як діяти. Єдине, що одразу йшло на користь Чернігова: в Бучі все відбувалося ще в морози, а в нас вже була переважно плюсова температура. 

У новинах Чернігів почали часто порівнювати з Маріуполем і називати разом. Це було страшно. Штурму чекали щодня, але що робити місцевим, крім як сховатися, було незрозуміло. Я багато років ходила на тренування з бойових мистецтв разом із військовими, поліцейськими, спецназівцями, спортсменами, і що довше займалася, то більше розуміла: професіоналів – мабуть, а мене це точно не врятує, лише дасть якусь ілюзію можливості себе врятувати. Перед очима пробігали картинки, як руські входять із автоматами в укриття, як зустрічають на вулиці, вламуються в домівку. Усі картинки поглинала тьма.  

Я почала шукати нові інструкції виживання, вичитала про користь одноразового посуду в умовах дефіциту води і що вмивання можна замінити вологими серветками і спонжиками, просоченими лосьонами... 

[…]

Розділ 26  

Дні полетіли в метушні. 

Насувалася навала. Нас стискали.  

Я взяла в жменьки цукру, білих круп, печива і пішла на Чорну Могилу. Насипала на великий гранітний камінь, вклонилася і попросила: 

– Князю Чернеже, ти дав Чернігову своє ім'я, дай і свій захист. 

До московії забрано скарби з твоєї могили. Москалі хочуть забрати життя чернігівців. 

Ти, втративши доньку, переміг ворогів Чернігова разом із київським князем. Захисти Чернігів і Київ. 

Якщо це на добро Україні, якщо не буде святотатством порушити їх спокій, збери з курганів військо, збери усіх, кого можна, захистіть Україну. 

Сльози текли самі собою. Я стояла на кургані і знала, що два мертвих війська б’ються одне з одним. Наше і їхнє.  

Тільки треба після Перемоги прийти сюди з Сашею, пригостити, подякувати і обов’язково попросити повернутися на своє місце і спочити. 

З Чорної Могили я спустилася до білого Єлецького Монастиря. Якщо в мене надія була, що Князь Чернег мене почує, то віри, що почують мої молитви, не було. То інші люди мали звертатись. Мовчки вклонилася Єлецькій Божій Матері та чернігівським святим, послухала знайомі слова вечірні і повернула додому. 

З нашого боку згори, з Небесних Охоронців, із землі, з людей і духів, і до низу, до мертвих – усі стали за Україну.

Розділ 27  

Біля сусіднього будинку я побачила, як чоловіки розводять вогнище у мангалі, щоб готувати їсти. 

Ми з батьком ішли далі. У дворі на красивому-красивому високому дереві стояв красивий-красивий високий чоловік і красивими рухами рубав велику гілку на дрова. Неподалік жінка поправляла каструлі на пічці, складеній із цеглин. 

Потім ми побачили споруду, якої раніше не було. Батько з цікавістю її розглядав, щоб дізнатись призначення. Це сортир, вихопилось у мене. Далі між п’яти-дев’ятиповерховими будинками ми побачили ціле розмаїття за конструкцією і матеріалом сортирів і пічок. Люди смажили на пательнях м'ясо з розморожених морозилок. Хтось ніс іздалеку воду. 

Посеред цього проїхав сміттєвоз. У Чернігові чи не найдорожчі комунальні послуги в Україні за дуже низького рівня зарплат і високого рівня безробіття. Проте під час війни комунальники стали справжніми героями. Помаранчеві величезні сміттєвози стали чи не єдиним стабільним і надійним видовищем у блокадному Чернігові. Вони були чудовими мішенями, проте не полишали роботи за жодних умов. Так само за кожної нагоди полагодити водовід, дати тепло, відновити світло комунальники робили можливе і неможливе, але руські планомірно руйнували інфраструктуру міста. 

Потім ми йшли додому з іншого боку моєї школи... В усіх будинках де мало, де багато були вибиті шибки. Люди латали діри чим доведеться, щоб зберегти тепло. Я на власні очі бачила епізоди з розповіді своєї бучанської подруги. Що з її розповіді я побачу наступним? 

У нашому дворі ситуація була та сама, проте люди ще не побудували сортир, а пічку лише почали складати. 

Кожного дня я писала в бардівський чат взаємодопомоги і близьким друзям «стоїмо», «ми в порядку», «невсеремось!». Це був край. У мене волосся вставало дибки.

Інтернет зник і кілька діб його не було. 

[…]

Розділ 30 

Звички блокадного Чернігова:

* тримати телефон і павербанк на зарядці, а як нема світла, нишпорити містом у пошуках генератора.

* поки є гаряча вода, вмовляти маму розслабитись у ванні та помити голову, бо завтра може не бути, і подумки молитися за комунальників.

* за кожної нагоди їсти, митися, прати, готувати, тримати гарячим чай у термосі, а як вистиг, підігрівати його в кастрюльці і заливати назад.

* мати два тривожних наплічники: один зовсім маленький для пересування містом, інший – для виїзду.

* носити з собою снікерс, раптом застрягнеш десь надовго і треба поїсти.

* носити «ноцник» до укриття і тримати його чистим, аби не бігати під обстрілами додому і не розводити антисанітарію.

* вмиватися тою водою, що почистила зуби.

* як є вода помити посуд без миючого, то помиї віддати тваринам або полити квіти.

* як нема води помити посуд, то протерти його серветками чи туалетним папером і замислитись, чи їх вистачить.

* як знайдеш машину з хлібом, купити більше, ніж треба, щоб дати сусідям і знайомим, які вже без хліба. 

* часто виносити сміття, а раптом сміттєвози не зможуть їздити.

* якщо вночі серце падає вниз від вибухів, швиденько і обережно вертати його на місце і казати, спи, це не до тебе, а коли буде до тебе, теж спи, завтра багато роботи.

* моніторити новини і чати, намагаючись зібрати з пазлів повну ситуацію.

* збирати чорний гумор новин, аби розрадити тих, хто у відчаї.

* пам’ятати, де що покладено, аби знайти навпомацки.

* щовечора вирішувати: спати одягненою, чи можна, навпаки, вдягти піжамку, щоб добре виспатися.

* шукати волонтерів, щоб долучитися до допомоги, а як вони далеко, самій придумати, що зробити, щоб когось захистити і наблизити Перемогу.

* уважно слухати подругу з Бучі, щоб приготуватися до такого в Чернігові, і щодня зважувати, що безпечніше: виїхати чи лишитися.

* регулярно відправляти смски «як ти?», «чи достатньо вам їжі, води, енергії» і «ми в порядку» – і замислюватись, що сьогодні розумієш як «у порядку»?

* звертати увагу на все-все-все, раптом буде щось важливе для виживання.