Посестри. Часопис №180 / Фрасунок (LXXIII)

Терпи ж, моя голівонько, до світлої днини.

Бо тобі тяжкі клопоти – зовсім не новини.

Витримала вже багато, знеси й це, нещасна,

То Господь тобі потіхи подарує рясно.

 

А була така година, що сміх – дешевизна,

І забава як забава, а ніяк не тризна,

Було теж, коли і жалість копійки не варта,

Та була мені надія як щаслива карта.

 

Та надія, що і нині бідолаху гріє,

За понурим бідуванням щастя вже зоріє.

Хутко в небі грім минає, стрімко – блискавиця,

І твій жаль небавом пройде, він не забариться.

 

Або ж той, хто денервує тебе так бездумно,

Дасть нарешті тобі спокій, вчинивши розумно;

Либонь як ти собі волиш, то Бог тебе звільнить,

І уділить тобі щастя – не знатимеш звідки.