Посестри. Часопис №179 / Хроніки, струмені і танці. Вільні нотатки на полях літературного фестивалю «Макондо» в Найробі-2025
Відкриття літературного фестивалю – це зазвичай промови, але в Кенії вони інші, бо ведуча перед тим, як почати промовляти, танцює на сцені, а потім, посеред потоку слів, запрошує на сцену перкусиста з барабаном.
Темою фестивалю є «Хроніки і струмені» («Chroniclesandcurrents»), каже вона, тому закрийте зараз очі і дозвольте відкритися порталу, через який потечуть усі наші печалі – бо хоч фестиваль і є подією радісною, в нас усіх є приховані печалі. Хай відкриються невидимі струмені, про які ми говоритимемо. Хай нас навідають духи наших предків, через яких ми отримаємо нові сили.
Публіка закриває очі і медитує, перкусист ритмічно грає.
Хроніки і струмені мають дотичність передусім до літератури Латинської Америки і Карибів. Наступного ранку, коли я їду на фестиваль на мото-таксі, мій водій, якого звуть Амос – старозавітні імена у Кеніі норма – весь час губить дорогу, аж, врешті-решт, привозить мене до Кенійського національного театру, де й відбуваються всі події.
Уже на першій панельній дискусії, присвяченій «материнській та іншим мовам» мене вражає Марсія Дуглас, письменниця з Ямайки, яка розповідає, що растафаріанці вигадали власні правила вжитку англійської мови, зокрема ніколи не кажуть просто «я», а завжди «я і я», таким чином позначаючи, що кожна людина є частинкою чогось більшого, наприклад, природи або спільноти. Питання з залу лунають від дівчини, яка спочатку зізнається, що відчуває голод, гнів і страх материнською мовою, «зате решта життя – англійською». Пізніше я дізнаюсь, що рідна мова дівчини пенджабська, сама вона належить до численної індійської спільноти в Кенії, її предки прибули з субконтиненту кілька століть тому.
Всі фестивальні дискусії відбуваються англійською.
У перерві я виходжу на подвір'я, де не лише п'ють каву, читають поезію і торгують книжками, там ще дівчина з Зімбабве продає бісерні браслети з фразою «ми і є предки» та запрошує посидіти в шалаші, послухати медитацію-фантазію про те, як твій дух через двісті літ і сім поколінь від сьогодні відвідає твоїх нащадків та розпитає їх, за що саме вони тобі вдячні. Ловлю себе на думці, що через війну, зміни клімату та інші нещастя мені взагалі не уявляється настільки далеке майбутнє.
Далі я слухаю дискусію про те, що це означає бути африканцем – із творчими особистостями з ПАР, Нігерії, Тунісу і Бразилії – спочатку вони говорять про расу, білий карикатурист із Кейптауну на прізвисько Запіро жартує про себе: я не білий, я рожевий. Потім Єванде Омотоса, письмениця народжена на Барбадосі, яка росла в Нігерії і живе в ПАР, розповідає, як подавалася на певну стипендію, що підтримує африканську літературу. Щоби її виграти, потрібно було сповнити два критерії з наступних трьох:
- Бути народженим в Африці
- Двоє батьків мають африканське походження
- Жити зараз в Африці
Парадоксально, вона під ці критерії не підпадала.
Я також потрапляю на дискусію про кенійську природу, де Діно Мартінс, знаний біолог, каже, що коли він був дитиною, кенійські діти вивчали в підручниках метеликів на прикладах англійських видів, тоді як у Кенії своїх видів є біля двохсот! Це мені нагадало мою радянську школу, з читанками про природу тундри і Сибіру і повною відсутністю текстів про Україну чи Польщу, кордон із якою пролягав за 70 км від мого родинного Львова.
Нічого не змінилося, у кенійських підручниках і досі європейські метелики, – зітхає Мартінс, нагадуючи про в'язкий постколоніальний контекст, що ще, бува, висить у кенійському повітрі.
Про природу говорила і біологиня Паула Кахумбу, знана в Кенії завдяки громадській кампанії «Руки геть від наших слонів», запущену у відповідь на швидку ескалацію браконьєрства на слонів та носорогів, а також на нездатність уряду впоратися з кризою. Після кампанії, яка зосереджувалась на інформуванні та флеш-мобах, браконьєрство в Кенії зменшилось на 70 відсотків. Мене особисто вражає акція в 2016-му, під час якої кенійці спалили понад сто тисяч кілограмів виробів із слонової кістки – це мало продемонструвати їхнє глибоке презирство до цих прикрас, які назавжди заплямовані кров’ю та стражданням слонів.
Наступного фестивального ранку я потрапляю у локацію без перешкод, і слухаю Іллю Троянова, болгарського письменника, вихованого в Кенії, який пише німецькою. Він модерує дискусію «Потік, що зв'язує: жах, травма, пам'ять та переосмислення світу». Слухаючи письменників із Ямайки і Барбадосу, мені здається, що найбільша травма в регіоні пов'язана з рабством – чимало людей мають його в своєму родоводі та в усних переказах. Троянов наполягає, що розповідання історій лікує, і робить це на прикладі Насреддіна Ходжі, героя, який перестрибує з мови на мову, з традиції до традиції. До речі, романи Троянова перекладені українською.
В іншому приміщенні говорять про міфи і предків, що блукають Атлантикою. Марсія Дуглас каже, що досліджує духів вимерлих тварин і рослин, а також намагається весь час перебувати поміж світів. Письменники з регіону погоджуються, що писання – це духовна практика, під час якого чутно космічну музику, і що розповідання історій – це ліки від більшості печалей.
Насамкінець дискутують «Гадо», найбезстрашніше перо Східної Африки, карикатурист Годфрі Мвампембви, та той самий «Запіро», знаний всій ПАР автор сатиричних малюнків Джонатан Шапіро. Творчість обох дуже яскрава, їдка, політизована, порушує всі можливі табу. Двоє найплідніших та найвпливовіших у світі політичних коментаторів Африки обговорюють гумор як жанр, графічні романи та редакційні карикатури – та кажуть, що побоюються зустрічей зі своїми «жертвами» наживо. Один із кенійських міністрів якраз сидить у залі, і «Гадо» зізнається, що недавно публікував малюнки саме про нього.
Фестиваль, так само як минулоріч, закінчується загальними танцями на подвір'ї. Поруч зі мною сидить кенійський хлопець, який незабаром вперше в житті полетить до Європи.
– Як виглядають фінали літературних фестивалів у вас? – питає він.
– Багато алкоголю, – кажу я все як є.
У відповідь він робить комічну міну і починає сміятися:
– Я тобі не вірю. Ви справді там не танцюєте?
Львів-Краків-Найробі
