Посестри. Часопис №17 / «в майбутньому тобто сьогодні надвечір мене...»

в майбутньому тобто сьогодні надвечір мене

не буде ніде ні на вулиці ані в кімнаті

мого існування не стане я подумки не

лайнуся від того що пляма з’явилась на платті

вони забирали із ліжка ввірвались утрьох

дозволили взяти так мало що я зрозуміла

напевно на розстріл конвойні з очима забрьох

а в мене у згортку мала полотниночка біла

така невеличка така ненавмисна така

що хочеться плакати бачу пригадую плачу

конвойний ударив і враз заніміла рука

я вас проклинаю ще й матірно я не пробачу

що цю полотниночку згорнуту вибили з рук

і хтось відпечатав на тілі ногою болото

я цю полотнинку любила на запах і звук

бо з елічки ця полотнинка заразо сволото

остання сволото сволота бере автомат

сволота затвор пересмикує клацає лунко

однак не стріляє я хочу додому назад

та знаю що ляжу десь в ямчину чорну чарунку

жінки у колоні такі ж як і я молоді

а в декотрих діти чи дещо по дітях як в мене

усюди болото тож німці ідуть по воді

і ми по воді аж до яру ой леле ой нене

 

Із книжки «Бабин Яр. Голосами»