Посестри. Часопис №169 / Минається літо

Минається літо:

зозулі самі собою

розчиняються в кронах березових.

Ще дзьоби розкривають, –

а голосу немає:

минається літо.

 

Трави покошено,

що там суниці росли,

і кожну ягоду неминуче

коса надвоє перекраяла.

 

Як громадили у копиці,

кров сочилася.

 

Думав: дивитися,

як ти даленієш,

то ще не втратити зовсім. –

Аж вулиця раптом поділилася нескінченно

на всі сторони світу,

і в кожній з них ти –

нескінченно

 

минається літо.