Посестри. Часопис №168 / Досніданкові роздуми, тобто Передсмак дурості
Мій мозок це шапка гриба,
а спинний мозок — це його ніжка.
Людина закінчилася раптом
із появою письма
Я думав, що гелікоптер летить,
а це на екрані муха сидить…
— - —
стерлась тирса на дні
ока і ґедзь
навалив точно
ще й у повіку,
але що мені тут –
пташка померла,
ми закопали
її
в пил, в шутр,
шпателем,
якШАМОТАЛИ В МИСЛЯХ МИШІ
а
Лайконік валив у даль
(надалі две
рі дрижать)
лев хопт
рев це лев
між ще
п,
я наче гекон на сонці,
СВІТ ПІД ПЕРИНОЮ БАР ПАР
і не знаю
чи Гончаров Обломова,
чи Обломов Гончарова,
ах ця культурна пам’ять, чи хтось бачив худого кухаря?
коли раптом
трос-тріс, зворот трави,
гук-скрип, жаль
що несправний телевізор,
зроби мене залежним,
врешті, як бажаєш
навіть урожаєм
а
щоденно не
вантажу ігри
зомбі бігло
стисненим ротом
все у снігу
поезія отупіння
поезія корпопоезія зайобу
до побачення/похорону
хор холер
[пил ксьонжки
як дзиґара]
— - —
Запав углиб сну,
але зараз
наяву…


