Продовження. Початок у номері 162
V.
Ми, польські євреї… Ми, вічно живі – тобто ті, що загинули в гетто і таборах, і ми, привиди – тобто ті, що з-за морів та океанів повернемося до країни й будемо бродити серед руїн із цілком збереженими тілами та примарністю ніби збережених душ.
Ми – правда могил, і ми – ілюзія існування, ми – мільйони трупів і кільканадцять, може кількадесят тисяч ніби не-трупів; ми – безмежно велика братська могила; ми – кіркутУ цьому контексті слово «kirkut» – це польське позначення єврейського кладовища. Автор використовує метафору: євреї, що загинули, самі стали кладовищем – таким, якого не бачила і не побачить історія через масштаб трагедії.[1], якого історія ще не бачила й не побачить.
Ми – задушені в газових камерахГазова камера – пристрій для вбивства людей отруйним газом. Убивство газом (зазвичай препаратами на основі ціаністого водню, наприклад, Циклоном B) було одним зі способів масового винищення, які застосовували нацисти під час Другої світової війни. Спочатку нацисти використовували отруйні властивості автомобільних вихлопів, убиваючи ними в межах акції T4 німецьких дітей із явними вадами розвитку, які перебували в закладах опіки, а згодом і дорослих із розумовими вадами чи психічними захворюваннями (за оцінками, таким чином було вбито близько 300 тисяч осіб, спочатку громадян Німеччини та Австрії, а згодом і Польщі з територій, окупованих Третім Рейхом). Із 1942 року, після завершення акції T4, залучений до неї персонал і обладнання були перенаправлені до концентраційних таборів і таборів смерті. Отруйні гази застосовували спочатку в вантажівках (уперше – в лютому 1942 року, коли було вбито близько 4 тисяч ромів і близько 4 тисяч євреїв), згодом у приміщеннях, які вже існували (наприклад, у підвалах замків), а з часом – у спеціально збудованих приміщеннях, що імітували лазні [прим. ред.].[2] і переварені на милоПереварені на мило – твердження, що нацисти використовували тіла вбитих під час Голокосту для масового виготовлення мила, є широко розповсюдженим переконанням, яке виникло ще під час самих подій. Проте історичні дослідження, проведені після війни, не підтвердили існування фабрик, що виробляли мило з людського жиру під час Другої світової війни. Інформація про таке мило з’явилася також у збірці «Медальйони» Зофії Налковської. У 2006 році слідство Інституту національної пам’яті підтвердило, що в згаданому в «Медальйонах» анатомічному інституті справді готували з тіл в’язнів препарати (кістки, черепи) для студентів-медиків, а також мийний засіб з жиру. Проте не було виявлено жодних доказів масового чи комерційного характеру цього виробництва [прим. ред.].[3], яким не змиєш ані слідів нашої крові, ані тавра гріхів світу перед нами.
Ми, чиї мізки розбризкувалися по стінах наших убогих домівок і по мурах, під якими нас масово розстрілювали тільки за те, що ми – євреї.
Ми – ГолгофаГолго́фа або Ґолґо́та, або Кальварія – пагорб, на якому розіп'яли Ісуса Христа. За описами, це місце було поблизу Єрусалима, проте його точне розташування невідоме. Місце страти злочинців у стародавніх євреїв. У християнстві стає символом мук, страждань.[4], на якій міг би вирости непрохідний ліс хрестів. Ми, які дві тисячі років тому дали людству одного невинно страченого Римською імперією Сина ЛюдськогоСин Людський, Син Чоловічий – термін, що бере свій початок з Танаха – єврейської Біблії. Він позначав спочатку приналежність до роду людського в сенсі «хтось» або «один із». У Новому Завіті Ісус Христос говорить про Себе як Сина Людського.[5] і однієї тієї смерті було досить, аби він став Богом.
Яка релігія виросте з мільйонів смертей, тортур, принижень і останнього відчаю розп’ятих рук?
Ми – ШльомиШльома, Шльоме – форма імені Соломон.[6], СруліСруль – форма імені Ізраїль, іноді вживалася як зневажливе позначення євреїв.[7], МошкиМошко – форма імені Мойсей, іноді також вживалася як зневажливе позначення євреїв.[8], пархаті, бейліси, ґудлаїПархаті, бейліси, ґудлаї – зневажливі назви євреїв. («Бейліси» – натяк на справу Бейліса, використовується як образлива узагальнена назва; «гудлай» – польський сленг для принизливого означення євреїв).[9] – ми, чиї імена й прізвиська перевершать у гідності звучання всіх Ахіллесів, Хоробрих і Річардів Левове Серце.
Ми – знову в катакомбахКатакомби – підземні коридори, приміщення або ніші, в яких ховали тіла померлих. Існує переконання, що римські катакомби були сховищем для перших християн у період переслідувань, однак це переконання не має наукового підґрунтя.[10] – у «бункерах» під бруківкою Варшави, чалапаємо у смороді стічних вод, на подив наших товаришів – щурів.
Ми – з карабінами на барикадах, серед руїн наших розбомблених з неба домівок; ми – солдати свободи і честі…
«Йонеку, йди на війну!»«Йонеку, йди на війну!» – вислів, популярний у першій половині ХХ століття. Йонек – зменшувальна форма імені Йонаш або Єгошуа, тут означає людину єврейського походження. У цей період була популярна пісня з назвою «Йонек на війні» або «Йонек із карабіном», автором якої, ймовірно, був Болеслав Норскі-Ножиця (1904-1943, справжнє ім’я – Вольф Ножиця). Існує припущення, що інспірацією цього вислову міг бути вірш Марії Конопніцької «А як пішов король…» [прим. ред.].[11] Пішов, шановні панове, і загинув за Польщу.
Ми, для яких «твердинею був кожен поріг»«Твердинею був кожен поріг» – цитата з другої строфи поетичного твору Марії Конопніцької «Рота».[12] кожного дому, що валився на нас.
Ми, польські євреї, здичавілі в лісах, що годували переляканих дітей наших корінцями й травою, ми – плазуючі, зачаєні, насторожені, з якоюсь, дивом здобутою, чи за великі гроші випрошеною, старосвітською дубельтівкоюДубельтівка – двоствольна рушниця.[13]…
Ми – ЙовиЙов – біблійний персонаж із Книги Йова, створеної й відредагованої між VI і II століттями до н.е. Герой цієї оповіді піддається численним випробуванням із боку Бога, зазнає великого страждання, не спричиненого його власними вчинками (наприклад, смерть близьких родичів, втрата майна, важка хвороба).[14], ми – НіобиНіоба – героїня грецької міфології, про долю якої є згадки, зокрема, в «Іліаді» Гомера й «Антигоні» Софокла; символ материнського відчаю й невтішного горя. Ніоба належала до потомків Зевса, була дружиною царя Фів. Вона мала багато дітей і пишалася цим, вважаючи себе вищою за інших матерів із меншим потомством. Коли вона публічно образила одну з богинь – Лето, матір Артеміди й Аполлона – та наслала на неї своїх дітей, які вбили всіх синів і дочок Ніоби. Від горя і розпачу Ніоба була перетворена Зевсом на камінь, що й далі плакав. У літературі – образ Матері-страдниці. [15], ми на покуті за сотні тисяч наших єврейських УрсулокУрсула Кохановська (1575–1578) – донька поета Яна Кохановського та Дороти Подльодовської, героїня жалобної поезії, написаної батьком після її передчасної смерті. Найвідоміші Трени, присвячені Урсулі, – це Трен VII («О, нещасні прикраси, жалюгідний одяг…») та Трен VIII («Великий смуток залишила ти в моєму домі…»).[16]…
Ми – глибокі ями повні розтрощених, розчавлених кісток і скручених, укритих рубцями решток тіл.
Ми – крик болю! Крик такий протяжний, що його почують найдальші віки. Ми – завивання, ми – хор, що голосить надмогильне «Ель моле рахмім...»«Ель моле рахмім» – правильна форма: «Ель мале рахамім» (івр. «Боже, сповнений милосердя»); передача Тувіма ближча до вимови євреїв-ашкеназі. Початок єврейської молитви за померлих у юдейській традиції.[17], яке століття наступному століттю передаватиме.
Ми – найвеличніша в історії купа кривавого перегною, яким підживили Польщу, аби тим, хто нас переживе, краще смакував хліб свободи.
Ми – макабрична резервація, ми – останні могіканиМогікани – корінна група індіанців Північної Америки, яка колись проживала на території сучасного штату Нью-Йорк. Вони описані, зокрема, у романі Джеймса Фенімора Купера «Останній із могікан», де постають як символ зникаючого світу корінних культур. Фраза «останній із могікан» означає людину, яка є останнім представником своєї групи або традиції.[18], недобитки різанини, котрих якийсь новий БарнумФінеас Тейлор Барнум (1810–1891) – американський шоумен, бізнесмен і політик, відомий тим, що пропагував відомі містифікації та заснував цирк «Barnum & Bailey». Вважався батьком сучасної реклами і одним із найвідоміших шоуменів-менеджерів індустрії фрік-шоу. Був також письменником, видавцем і філантропом, хоча про себе казав: «За професією я шоумен ... і вся позолота не зробить із мене когось іншого». За словами його критиків, його особистою метою було «набити грошима власні скрині». Саме йому приписують авторство прислів'я «Щохвилини народжується лох».[19] може возити по світу, сповіщаючи на строкатих афішах: «Неймовірне видовище! The biggest sensation in the world!The biggest sensation in the world! (англ.) – Найбільша сенсація у світі![20] Польські євреї – живі й справжні!». Ми – Кабінет ЖахуКабінет Жаху – ймовірно, посилання на Chambers of Horror (англ. – Палати Жаху), як називалася одна з експозицій музею воскових фігур мадам Тюссо, де можна було побачити зображення відомих у XIX столітті вбивць і розбійників. [прим.ред.][21], SchreckenskammerSchreckenskammer (нім.) – кімната жаху.[22], Chambre des TorturesChambre des tortures (фр.) – кімната тортур.[23]! «Осіб зі слабкими нервами просимо вийти із зали!».
Ми, що над ріками заморських країн сидимо і плачемо, як колись над ріками Вавилонськими«Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи тай плакали, коли згадували про Сіона!» – посилання на початкові слова Псалма 137 із біблійної Книги Псалмів, описує смуток і тугу євреїв, вигнаних у Вавилон після зруйнування Єрусалима у 586 р. до н.е.[24]. По всьому світу Рахіль ридає за дітьми своїми, та їх немає«Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за діти свої, – бо нема їх…» – посилання на слова з Книги пророка Єремії (Єр 31:15), які виражають жаль і розпач символічної матері єврейського народу через втрату своїх дітей, мешканців Північного Ізраїльського царства, захопленого асирійцями й переселеного до Месопотамії. Символічна Рахіль була біблійною дружиною патріарха Якова, матері 12 синів, чиє потомство склало 12 племен Ізраїлю.[25]! Над Гудзоном, над Темзою, над Євфратом, Нілом, Гангом і Йорданом блукаємо ми розпорошені, вигукуючи: «Вісло! Вісло! Вісло! Мамо рідна! Сіра ВіслоСіра Вісла – вислів зустрічається, зокрема, у відомій довоєнній пісні «На сірому березі Вісли», текст до якої написав Анджей Власт (1895–1942 або 1943), справжнє ім’я – Густав Баумріттер [прим.ред.].[26], не від вранішнього сонця рожева, а від крові!».
Ми, що навіть могил дітей своїх і матерів не знайдемо – так вони в кілька шарів укладені, так широко по всій вітчизні розпростерлося це суцільне поховання! І не буде означеного місця, де б ти міг квіти покласти, але, наче сіяч зерно, будеш розкидати їх широким розмахом рук. Можливо, втрапиш випадково.
Ми, польські євреї… Ми – легенда, кров’ю і слізьми просякнута. Хтозна, чи не доведеться її писати біблійними рядками: «…коли б рильцем залізним та оливом в скелі навіки вони були витесані!» [Книга Йова, 19:24]Цитати зі Старого Заповіту подаються з Біблії в перекладі на українську мову Івана Огієнка (прим.пер.).[27]. Ми – апокаліптичний період історії. Ми – Плач ЄреміїПлач Єремії – одна з книг Старого Заповіту, складається з п’яти поем, написаних під впливом облоги та знищення Єрусалима у 587–586 р. до н.е. Книгу читають під час релігійних свят, зокрема на Тіша бе-Ав – день жалоби за зруйнованим Храмом Єрусалимським.[28]:
…«Лежать на землі на вулицях ря́дом юнак та стари́й. Попа́дали діви мої
та мої парубки́ від меча́, – Ти побив їх в день гніву Свого́, порізав, не мав милосердя.…» [Плач Єремії, 2:21]Цитати зі Старого Заповіту подаються з Біблії в перекладі на українську мову Івана Огієнка (прим.пер.).[29].
…«життя моє в яму замкну́ли вони, і камı́ннями кинули в мене. Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“ Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями, Ти чуєш мій голос, – не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого! Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“ За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. Ти бачиш, о Господи, кривду мою, – розсуди ж Ти мій суд! Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене, Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не, мову тих, що повстали на мене та їхнє буркотı́ння на мене ввесь день. Побач їхнє сидı́ння та їхнє встава́ння, – як за́вжди глумли́ва їхня пісня! Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них! Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!» [Плач Єремії, 3:53–66]Цитати зі Старого Заповіту подаються з Біблії в перекладі на українську мову Івана Огієнка (прим.пер.).[30].
*
Стоїть над Європою велетенський і постійно зростаючий примарний Скелет. В порожніх очницях його палає вогонь небезпечного гніву, а пальці стиснулися в кістлявий кулак. І Він – наш Вождь і Диктатор – буде диктувати нам наші закони й бажання.
Лондон, 1944.
Julian Tuwim, My, Żydzi polscy, w: Nowa Polska, tom III, zeszyt 8, sierpień 1944, Londyn.
