Посестри. Часопис №163 / Іще не час

На все своя пора: і на вірш, і на гріш, і на гріх. У свіжості кожного ранку очікуємо на зміну, і ця зміна може з часом справді прийти: сподівано чи несподівано, бажана чи небажана. Але ще не час.

У пробудженому місті пробуджується поетичний текст Ярослава Марека Римкевича в перекладі Тетяни Павлінчук, і говорить про шалений перебіг випадковостей:

І вздовж Політехніки, де біля барикад
Чекали нас усміхнені німці
 
Розділяючи нас на тих, що підуть у концтабір,
І на тих, кого розстріляють.
 
Скрегочучи, оберталася башта з дулом.
І я подумав, що не варто більше жити,
 
Бо Польщі вже не було, тож нехай мене вб’ють.
А коли я знову прокинувся, мій син ішов до школи,
 
Гуло ранкове місто, отже, іще не час.

Традиційно на шпальтах нашого часопису ми звертаємося до класики польської літератури. У черговому уривку праці Анни Насіловської «Історія польської літератури» йдеться про «Балладину» Юліуша Словацького:

Драма «Балладина» зʼявилася у Швейцарії 1834 року. У творі представлено найдавнішу історію Польщі, проте це не історична реконструкція. Правда у такому розумінні має бути правдою уяви і поезії. Зрештою, як стверджував Адам Міцкевич у лекціях про словʼянські літератури, драма – це найвища форма поезії, саме тому польські романтики використовували у драмі вірш та вважали свої драматичні твори втіленням волі пророка. Таке переконання належить до романтичної естетики, а плавність сценічних діалогів, перехід від буденного до ліризму та оперування різними відтінками іронії – це переваги польської драми ХІХ століття.

Також у випуску Олександр Глотов розмовляє з перекладачем Віктором Мельником, який нещодавно опублікував свою версію драми «Кордіан» Юліуша Словацького. Перекладач, між іншим, говорить:

Наостанку насмілюсь пофантазувати: а що робив би Кордіан, якби раптом опинився в нашому часі? Думаю, записався б в один із добровольчих батальйонів, що разом із ЗСУ воюють проти Московії – давнього екзистенційного ворога як Польщі, так і України. 

Випадковість, миттєвість, сміливість і щоразу новий прорив – це сучасна українська поезія про війну. Одним із яскравих авторів є Юрій Матевощук, який поетично змінюється та відкриває нові ракурси:

бо той, що був істориком й дослідником УПА,
бо той, котрий на бойові ходив із далматинцем, 
бо той, за що не брався, все вдавалося,
бо той, що з добрими очима і нервовим тіком, 
бо той, що пів Америки на ровері проїхав, – 
на щиті...
 
Бо всі вони колись були цивільними.