Посестри. Часопис №16 / «Сховатися од долі — не судилось…»

Сховатися од долі — не судилось.

Ударив грім — і зразу шкереберть

пішло життя. І ось ти — все, що снилось,

як смертеіснування й життєсмерть.

Тож іспитуй, як золото, на пробу

коханих, рідних, друзів і дітей:

ачи підуть крізь сто своїх смертей

тобі услід? Ачи твою подобу

збагнуть — бодай в передкінці життя?

Чи серцем не жахнуться од ознобу

на цих всебідах? О, коли б знаття…

Та відчайдушно пролягла дорога

несамовитих. Світ весь — на вітрах.

Ти подолала, доле, слава богу.

На хижім вітрі чезне й ниций страх.