Посестри. Часопис №158 / Фрески

Кая намалювала крейдою на стіні принцесу

і сердечко зі своїм іменем

Юна – дівчинку з квадратною головою

 

я дозволив донькам використовувати стіни

люблю коли зникають заборони

і дитячі руки розсувають межі дозволеного

ця радість свободи

її ні з чим не порівняти

 

дружина подала на розлучення

з-за кордону

через свого адвоката

все зробила правильно

я ознайомився з позовом

я все розумію

 

бо я – капітан

збройних сил

капітан без корабля

капітан без вітрил

капітан з посіченою уламками пам’ятю

 

коли ми розійшлися у поглядах на все це?

коли ми щось загубили?

коли ми втратили головне?

трепет рук і здригання тіл

жадібні поцілунки

і неможливість розірвати обійми –

куди все поділося?

 

ще одна родинна історія

понівечена війною

ще одна невимовна туга

ще один крижаний протяг

 

і повня і повінь

і серце моє

якому

затісно у грудях

 

я сиджу у спорожнілому храмі

і дивлюся на фрески