Посестри. Часопис №158 / Ангари

порожні ангари

посічені уламками

вигнуті алюмінієві язики

дірки крізь які пробивається світло

викривлені промені нашої безкінечної зими

 

відтоді як вітер огортає водосховище

ми не пам’ятаємо тепла

гріємося у мікроавтобусі

ступаємо на лід аби викурити по сигареті

 

кінець світу може настати завтра

а може зараз

для кожного з нас

разом або окремо

і засніжені дерева вздовж дороги

проводжають нас без докорів і настанов

 

розстріляне минуле

ніби прочитаний вірш

повільне майбутнє

ніби зимова мова

 

ми дивимося у небо

небо дивиться на нас