Посестри. Часопис №157 / Annus Domini 1930. Nomen Mecislaus

Ліс був сирий.

Всьо пишло попид воду і не в кашицу а попид ню.

Розирвало нам передок –

чюркотомТут: стрімко, потоком[1] кєнулас вода на нас на ліс

вирвала батька мого та й собі заломила

лопатку йому скришила вухо видорвала.

Йди відкьи прийшла. Людина – то також стихія

най згорблена и покручєна так шо й сама себе ни пизнає

шо перепудиласиЗлякалася[2] сили свóї и спрєталасиСховалася[3] вид неї.

И тепер людина – сопілка в єку хтос хукає

потрісає из кождої дирочькє оживлений дух.

Ми батька забрали на плéчі.

 

Мама моя прожила сто років

       а дєдева мама сто три рокє жила.