Посестри. Часопис №156 / «Спочатку вірші позбуваються назв...»

Спочатку вірші позбуваються назв.

Назви падають першими,

як прикордонні міста,

як добровольці,

що лишилися прикривати

відступ

слів.

Наступними йдуть

слова гучні й впевнені в собі,

з опуклими м’язами і тату,

слова, яким аплодували стоячи.

Далі – слова, по-батьківськи розважливі,

пекучі і справедливі,

слова, які обнадіювали у безнадії,

а коли блякло останнє світло,

вели стежкою в темряві.

Нарешті, йдуть слова тихі,

як квиління покинутого собаки,

як зойк птаха, що збився з дороги

і не бачить лінії берега,

і засинає з утоми над безконечними водами.

Наприкінці залишаються дати.

Такими є наші вірші:

24.02.2022.

14.01.2023.

8.07.2024.