Посестри. Часопис №156 / «І раптом якісь слова повертаються...»

І раптом якісь слова повертаються,

як повертаються перелітні птахи,

– і не знаходять своїх дерев і дахів,

і довго кружляють над нами,

і не можуть ні сісти, ні відлетіти назад,

звивають свої гнізда в повітрі.

Де ви зимували, слова,

чому так надовго мене покинули?

Чи втішили когось там,

де земля репається від сонця,

як у нас репається від смутку?

Звивайте, слова, звивайте гнізда,

хай від гнізд почнуться нові дерева,

хай ростуть донизу,

хай вростають у землю-попіл,

хай життя зустрінеться зі своїм спогадом,

хай обіймуться.