Посестри. Часопис №149 / «ти не вий синице не вий...» (із циклу «Гоголіана»)

3.

ти не вий синице не вий

не пиши матюки у приват

не бий кастетом у живіт

не кричи про ґвалт на весь світ –

пізно вертати назад.

Пізно скаржитись –

так, ходив тут святий Миколай

ходив як живий

розплітав русалкам косу

свистів у золоту фіксу

підкидав тебе вгору –

лети-бо дівко лети

а не долетиш – спасу

сам на руках донесу –

тай скільки того Дніпра? –

п’яна братва на бровах

срібна плотва «на ура»

блакитна у всесвіт діра –

 

і сум

непроглядний сум…

 

небо ж як море чорне

море від слова «мор»

б’ється у серце багор

все вище темна вода –

ти не вий синице не вий –

вони стріляють «в упор»

і тоне білий собор

і ледь димить «біломор»

і куриться красна звізда…

не вий птіца-тройка не вий

вгризайся зубами у лід

бийся дзьобом у чорне дно

накривай хвостом оболонь

розсипай під стріхи вогонь

бо ж до дна ближче все одно

ніж до кожного з берегів

і не гріє жодне вікно

 

і довкола сніги

сніги…

 

проривай це яйце-райцентр

цю гадючу їдку шкарлупу

муку цю наче голод тривку

цю червону свитку гидку

проривай

проривай

проривай

ходить поряд святий Миколай

достигає в полях коровай

і ковбаси стоять у хлівах

буряки закипають в борщах

шароварами рай пропах –

проривай

видихай

випливай

розгортайся ставай на крило

журавлем павичем НЛО

розбомби це зміїне кубло

доки наше життя трива

доки ця тремтить тятива

доки пам'ять наших гріхів

між високих дівочих брів

між горбатих гінких дібров

між вишиваних берегів

доки ти – можеш це нести

 

а довкола хрести

хрести…

 

Зі збірки «Черверта радість», 2014