Посестри. Часопис №147 / Тіні над містом
Коли твоя епоха стає калейдоскопом несподіванок, цікаво заглянути до часів, де схожі непевність і відчуття загрози в схожий спосіб вимішувалися в одному казані з бажанням жити й радіти. Що ж ці тіні нам принесуть, якими ми зустрінемо новий світ, який уже стукає в наші двері?
У Богдана-Ігоря Антонича саме цей хвилевий настрій так добре відтворений у вірші, якого ми не знайдемо в шкільних антологіях:
Ранок терпкий, мов кисле вино.
Ледве запалиться світлом світання,
на вулиці хлопець у дірявих черевиках
продає газети.
Вигукує:
– «Японський міністр заповідає війну!»
Якими б видіннями не сповнювалася ніч героїв поетичного світу Болеслава Лесьмяна, але все ж після пробудження перемагає невтримне бажання жити. От як у вірші в перекладі Маріанни Кіяновської:
Нагодований диханням пряно-медовим,
Не спитаю про сни і видіння. Над ранок
Поцікавлюсь: ну як? – промінь вийде з фіранок,
Ти щось скажеш невлад – я всміхнуся: чудово!
Роберт Чижевський у розмові з Оленою Олійник промальовує траєкторію культури, яку ми деколи недобачаємо – або ж шукаємо дечого іншого. Але все ж «треба створювати спільні міфи» заради нашого спільного майбутнього. Історик, громадський діяч, він майже чотири роки очолював Польський інститут в Києві, вбачаючи своєю основною місією – налагодження культурної дипломатії між двома країнами.
У випуску продовжуємо публікацію розділів дитячої повісті Лесі Ворониної «Кролик із капелюха, або Невидимий цирк та інші непорозуміння».
А в рецензії «Вихід за межі. Що ми рекомендуємо до перекладу» Галина Ткачук зазирає до світу промоції української літератури: «є одна важлива суперсила, яку, на жаль, ми ще не задіяли уповні – розповісти про нас дітям із інших країн та культур. Побудувати особливі місточки, базовані на любові та захваті, котрі тривають і підтримують читача з дитинства і протягом усього життя».
