Посестри. Часопис №141 / День всіх померлих

Мої вмерлі далеко.

Я їх не кличу до себе, не наджу,

там у них полишалося

безліч усяких нерозв’язаних справ.

так що я така трохи без

померлих. чи я відтак більше жива?

без відригування нема як порівнювати.

радше напівжива – без померлих

жити нелегко. тому я весь час шукаю

прийомних. ходжу на оту площу

і на оті пагорби з кремнезему,

рахую, скільки лежить під горбками

H («небезпечно») і G («добре»),

скільки таких, чий прах спопелів.

і коли мені й цього замало, їду туди,

де прокидається революція,

і шукаю нових померлих,

в яких нікого нема.