Посестри. Часопис №140 / Це така радість, поки смутку немає

Жіночі голоси промовляють за людськістю, любов'ю та життям. У цьому випуску дві сильні жіночі постаті протистоять бурі й натиску нашої божевільної епохи.

Ядвіга Маліна малює потугу цієї сили в таких рядках:

Це така радість, поки смутку немає.
Бо хто його порушить – рукою не поворушить.
А хто його притуляє – на милицях шкутильгає.

В інтерв'ю Олені Олійник поетка зізнається: «Поезія не терпить брехні, не любить блиску, дешевої вистави або дріб’язку. Поезія повинна говорити простою мовою, щоб її зрозуміли. Я будую свої вірші на емоціях, спалахах пам’яті, митях. І при цьому особливо не розмірковую, чи вигідний такий спосіб написання, чи ні, – я просто пишу».

У Маріанни Кіяновської прямий текст про життя та любов, яку вона ставить головним рушієм виживання нашої  цивілізації:

Ніхто не знестане в безчассі, бо в хвилі і миті
Є тільки любов сокровенна із нами всіма.
Любов – це усе, що стається в щокожному світі,
А решта минає без сліду, бо смерті нема.

Десь у глибині жевріє відчуття того, що ми перебуваємо на порозі зародження потужного мистецького та філософського руху, рівноцінного Романтизму. Не стають випадковими часті звернення до романтистичної літератури сьогодні. І поема Адама Міцкевича «Беньовський» в есеї Анни Насіловської дуже добре відображає схожі до наших відчуття апокаліптичності й одночасного бажання утверджувати справжнє та людське, а в такий спосіб – віднайти рецепт на щастя, мир і добробут.

Багато вже в літературній критиці сказано про Антоні Ліберу та його роман «Мадам». Українською мовою роман Антоні Лібери заслужено завоював увагу читачів: неймовірної сили талант автора в поєднанні з глибоким розумінням справи з боку перекладачки зробили видання книжки особливим явищем в українському літературному контексті. Пропонуємо черговий фрагмент твору.