Посестри. Часопис №14 / «Всі чоловіки...»

Всі чоловіки 

всі чоловіки, які 

всі чоловіки, які не  

відводять дітей в садок, 

несучи на руках,  

підбігаючи, 

уже в робочій спецовці, 

з олівцями в кишені,  

якими креслити  

ремонтні точки 

на стінах,  

всі кучеряві юнаки,  

всі кучеряві юнаки, які 

всі кучеряві юнаки, які не 

купують тістечка  

(от те і те ще – рожеве), 

розраховуючись 

золотою маминою карткою 

всі посередні дядьки,  

всі посередні дядьки, які 

всі посередні дядьки, які не  

читають газету 

за ранковою кавою,  

і не гуляють із псами. 

Всі дідусі,  

всі дідусі, які  

всі дідусі, які не  

ведуть за ручку внука,  

який впісявся. 

Всі вболівальники,  

всі вболівальники, які 

всі вболівальники, які не  

обливають пивом 

протилежний табір 

на футбольному матчі. 

Всі тати, 

всі тати, які 

всі тати, які не  

збирають на плечі 

немовлячі відрижки,  

всі хто  

не привозить радісно вазонки 

додому на велосипеді,  

не наповнює льодом 

ємність для пляшок,  

не малює 

японські акварелі 

крихітними пензликами 

не збирає паростки  

лободи і кропиви,  

всі, хто не використає ніяк 

презервативи  

з дорожньої аптечки,  

хоча з ким би не спав,  

уявляє свою жінку, 

всі, хто не носить  

через плече 

чи в руці  

жіночі сумки,  

всі вони з нами, 

щосекунди, 

живі – 

мертвий тільки Цой, 

Толстой  

і їхнє культурне наслєдіє, 

вони довго брехали, 

що живі, 

а тоді самознищилися.