Посестри. Часопис №138 / Для цього не потрібен автор: хто замість письменників популяризує книжку. Польський досвід
Перебуваючи в іншому культурному середовищі під час повномасштабної війни, я, як і багато інших представниць нашого дитліту, надзвичайно уважно стежила за тим, як процеси популяризації дитячої книжки налаштовані в контексті іншої культури. Відрухово подумки завжди думала про те, яку частину цього досвіду ми могли би запозичити, і як саме. Однак перш ніж відповісти на це питання, варто окреслити важливу різницю у розумінні, чим є популяризація дитячої літератури в Україні та в Польщі, адже насправді ці процеси відрізняються уже на рівні своєї мети.
Популяризація дитячої літератури в Україні – як я її розуміла, будучи активною частиною цього процесу, принаймні останні десять років – мала і має такі важливі складові. По-перше, це популяризація самого дитячого та підліткового читання: як розваги, як частини пізнання, як родинного дозвілля, як способу самопізнання і відкриття власної творчості… Цей список можна продовжувати далі й далі, однак головне у цьому пункті – саме дитяче та підліткове читання як діяльність, важлива для дитини та підлітка.
По-друге, для нас (я тут говорю принаймні про себе та своїх однодумців, згуртованих навколо Проєкту підтримки дитячого читання «BaraBooka. Простір української дитячої книги», у команді якого я працювала довгий час, а зараз принагідно співпрацюю; однак наші цінності, наскільки розумію, поділяє також чимало видавництв, бібліотек, фестивалей та інших організацій) було і є важливим підтримувати саме національну літературу, сучасні книжки сучасних дитячих письменників.
По-третє, зокрема з огляду на трагічні історичні події останніх десяти років, у популяризації нашої дитячої та підліткової літератури увиразнилася антиколоніальна складова (переосмислення нашого минулого, сучасності, майбутнього) та опір «руському міру», який агресивно пропонує нашим дітям свій російськомовний контент багатьох форматів.
Польська ситуація, як відомо, відмінна. Тут немає потреби захищати свою мову у межах своєї країни. Так само питання заідеологізованого іншомовного контенту для дітей не є таким гострим. Звісно ж, баланс між іноземним та національним актуальний для кожної нації, але тут проблема не сягає масштабу національної безпеки вже на рівні дитячого контенту. Однак певні професійні кола вбачають негативні тенденції у комерціалізації підліткової літератури, у результаті якої величезної популярності набувають книжки, яким, на думку експертів, бракує художньої цінності. Наприклад, під час цьогорічного фестивалю дитячої літератури «Rabka» на конференції для дорослих, де традиційно зібралася аудиторія бібліотекарів, письменників, видавців, педагогів та батьків, важливе слово виголосила професорка Анна Чабановська-Врубель. Доповідь називалася «Про що мріють дівчата: феномен популярності сучасної підліткової прози» і давала оцінку (подекуди дуже критичну) надзвичайно популярній зараз у Польщі підлітковій серії «Rodzina Monet». Зокрема критиці підпав образ головної героїні, котрій бракує активної життєвої позиції.
Утім, загалом можна було би сказати, що популяризація дитячої літератури в Польщі найбільше перегукується із першим пунктом нашого розуміння цього процесу, до того ж основний акцент тут на те, щоби забезпечити читанню стабільне місце в дитячому та родинному дозвіллі. Як сформулювала організаторка «Рабки» Івона Хаберни у своєму коментарі до мого матеріалу про цю подію: «Ми не проводимо цей фестиваль упродовж навчального року у великому місті, щоб усе не зводилося вчергове до того, що вчителька приводить клас, і все відбувається на рівні школи, і школа є єдиним місцем, де говорять про читання. Ідея така: Рабка – це місце, куди приїжджають родини з дітьми, місце, пристосоване для дітей, тут дитина з мамою, тіткою, бабцею, батьком, молодшим братом іде на родинне читання». Отже, бачимо важливий принцип – вписати книжку у певну стабільну систему дитячого дозвілля, у цьому випадку – у відпочинок влітку на гірському оздоровчому курорті.
Подібний паттерн, хоч і на зовсім іншому матеріалі, бачимо у проєкті Павела Півоварчика з Міської публічної бібліотеки в Добчицях: «Книга на стадіонах. Стадіон ошалів», який у липні 2024 року отримав нагороду «Zwyrtała», присуджувану під час фестивалю «Rabka» за найкращу ідею промоції читання (це відзнака для бібліотекарів). Ідеєю було промотувати книжки для однієї з найбільш проблемних із точки зору читання категорій підлітків – хлопців, захоплених спортом, – вписавши книжку у стабільну систему їхнього дозвілля – футбольні матчі. Завдяки названому проєкту на кількох матчах знаменитого футбольного клубу Вісла (Краків) книжка була присутня у багатьох контекстах, зокрема на табло стадіона перед матчем та в книжково-спортивній фотозоні. Мені особисто найважливішою частиною акції видалося те, що просто на стадіоні зірки футболу дарували дітям книжки. Також уболівальникам пропонували участь у збиранні дитячих книжок для лікарні. Важливо, що основна увага при цьому була на книжки спортивної тематики, які природно могли би зацікавити аудиторію любителів спортивних матчів.
Іще одна стабільна система дитячого дозвілля, у яку внаджують промоцію читання, – це соцмережі, а зокрема популярний серед підлітків тік-ток: у 2022 році названу вище нагороду отримав Збіґнєв Пахо та команда Міської публічної бібліотеки в Раві-Мазовецькій за два проєкти серій бібліотечних тік-токів. Один із них має назву #MBPzprzymróżeniemOKA, і саме за цим тегом можна знайти бібліотечні короткі відео, які не лише у популярному серед молоді форматі з гумором комунікують певні «книжкові сенси», а й самим процесом свого створення приваблюють підлітків. Це, як на мене, вдала стратегія: приваблювати читачів і процесом промоції, і його результатом. Я би навіть сказала, що вдалі тік-ток ролики є набагато менш унікальним та цікавим явищем, ніж «студія» їхнього запису у публічній бібліотеці, з атмосферою, що приваблює творчу молодь.
Цей зразок у мене особисто викликає найбільше ентузіазму, це той напрям пошуків, у якому я постійно перебуваю: знайти таку чарівну формулу книжкового проєкту, у якому би постійно брали участь підлітки, і результат був так само цінний, як і процес. Прикладом такого проєкту, який вдався особисто мені, є написана за участі підлітків моя «Книжка про сміття» (Видавництво Старого Лева, 2019). Однак процес спільної творчості тривав усього кілька місяців, а книжка за п’ять років від моменту видання потрошку втратила свою актуальність, бо світ іде вперед, і сміття – із ним. Перепрошую за дивний жарт. Однак саме робота із соцмережами та підліткове блогерство, об’єднане чи організоване певною ідеєю, як на мене, є важливим елементом промоції читання на національному рівні, і я би дуже тішилася, якщо б наші бібліотекарі та інші промоутери читання уповні оцінили саме цей напрямок роботи. Він стає також пріоритетним у справі залучення українських дітей, що виїхали за кордон. Не втратити їх для української культури, залучати у наші культурні процеси – це наш консенсус на сьогодні. Однак без залучення соцмереж і усього можливого онлайну цей процес уявити важко.
У 2023 році відзнаку «Zwyrtała» отримала Анна Ґінєвська, вчителька-бібліотекарка Педагогічної бібліотеки Воєводського методичного центру в Ґожуві-Велькопольському, за проєкт: «Перерва на читання» – 3-тя Міжнародна частина 7-ої Національної кампанії зі встановлення рекорду кількості осіб, що читають під час перерви. Це теж дуже важливий для нас напрям: об’єднувати багато шкіл навколо певної важливої ідеї. Це водночас і гарне проведення часу (як зараз кажуть – «двіж», або як казали двадцять років тому – «флешмоб»), який очуднює, а отже, оживлює щодення. Та – що найголовніше – це також об’єднання навколо великої ідеї. Зараз це надзвичайно важливо для дітей: показати свій голос, свій вплив, своє «разом нас багато», своє слово. Інша річ: мені здається, в умовах сучасної України ідея просто читати разом книжки на перерві заради рекорду була би вже недостатня. Ми ще маємо знайти свою, більшу і конкретнішу ідею.
Однією з тих ідей, які особисто мені здаються важливими у цьому контексті, є об’єднання зусиль багатьох українських бібліотек, бібліотечок і просто книжкових поличок у цілому світі, тобто в тих місцях, куди виїхали від війни наші сім’ї (здебільшого матері) з дітьми. Якась подібна акція, яка передбачала би спільну дію, могла би стати тією живою водою, яка поєднує та мобілізує ці середовища. Але на довшу перспективу, звісно, варто було би подбати про те, щоб усі ці маленькі бібліотеки та ініціативи регулярно отримували нові книжки українською, не витрачаючи при цьому, як зараз, надмірну кількість грошей та зусиль.
На відміну від України, в Польщі існує ще одна професія, пов’язана з популяризацією книжок для дітей. Це так звані книжкові аніматори (або ширше – аніматори культури) – люди, які професійно займаються проведенням цікавих книжкових заходів для дітей без участі автора. Минулого року нагороду Аніматор року від міста Кракова отримав, зокрема, дует аніматорів Беати Квєцінської та Мацея Домбровського. Оскільки саме ці аніматори у перші роки повномасштабної війни багато працювали з українськими дітьми, я особисто не раз була присутня при їхній роботі.
Цікавою знахідкою, яка може придатися для українських організаторів книжкових подій для дітей, є структура дитячого свята в їхньому виконанні. Ця схема ґрунтується на знанні дитячої фізіології і є досить цікавим рішенням, та одне із основних її джерел – знання й досвід зі сфери театру. Отже, першим елементом заходу є захоплива спільна рухлива гра, розминка Рухлива – це, певно, найважливіший тут акцент. Також вона має великий вау-ефект: скажімо, якось це було перекидання одне одному клубків ниток через натягнуті мотузки, і таким чином у приміщенні утворилося кольорове павутиння, крізь яке потім потрібно було пролізти. Але це розминка не лише фізична: ведучі підігрівають інтерес дитини до книги. Другим елементом є власне читання. На цей момент діти уже «вибігані», схильні посидіти та відпочити. Тому слухають дуже уважно, навіть коли дорослий читає відносно тихо і без надмірно виразних театральних інтонацій. Але напруга заходу майстерно вибудована таким чином, що діти поглинають кожне слово.
Третім елементом заходу зазвичай буває мастрування вигадливої саморобки: спершу це індивідуальна творчість кожної дитини, яка переростає згодом у великий спільний проєкт. Тут важливим елементом, який можна запозичити, є бачення заходу з дітьми як певною мірою театрального проєкту, що має свій сценарій, декорації, музику та світло. А головне – відчуття емоційно важливої події, відоме всім, що бували на гарній театральній виставі із залученням глядачів. Інший аспект: дитячий захід провадять двоє дорослих, які мають наперед продумані ролі, бачать роботу одне одного збоку і можуть підлаштовуватися під реакцію глядачів.
І от ми знову повертаємося до тези, яка звучала на початку: читання вписане у дозвілля. Описана вище схема роботи аніматорів – це ідеальне дитяче свято на основі гри, яке складається із багатьох елементів, і в яке книжка дуже доладно вписана як один із цих складників.
Шукати усталені патерни дитячого та підліткового дозвілля і доладно вписувати у нього книжку – це важливий шлях, яким варто йти і нам. Але разом із тим звертаючи увагу на додаткові сенси, завдання та процеси, на які може працювати геть кожен, навіть найменший дитячий книжковий захід. Адже, повертаючись до початкових тез, промоція дитячих книжок у нас теж більше, ніж промоція. І найближчим часом від книжкових заходів для дітей та підлітків очікується також певна інтеграційна роль, внесок у побудову книжкової спільноти українців, що живуть у різних країнах, а також, звісно ж, певний терапевтичний ефект, якого у ці часи і ми, дорослі, очікуємо певною мірою від кожного культурного заходу, у якому беремо участь.
