Посестри. Часопис №135 / Парафраз Псалма CXXVI. Із глубини возвах к Тебі, Господи

Тягар гріхів мене тривожить,

З самого серця глибини

Тебе гукаю, пане Боже!

Мій лемент скорбної вини,

Политий ревними сльозами,

Пред вухом Господа бринить.

Роби тепер що хочеш з нами.

 

Чи будеш Ти, мій Отче добрий,

Судити так, що я піду

Шукати невловимий обрій

У невпізнанному саду?

Чи може є такий безгрішний,

Хто відведе мани біду,

Кого вердикт признає вишній?

 

Але боюсь, Суддя ласкавий,

Не гніву Божої грози –

Підступної її заграви,

Лукавої її сльози.

Занапастить не дай довіру,

Яку ти щирістю вразив.

Любов моя не знає міри.

 

Щодень стає зоря рожева

Наперекір нічній імлі,

І світлу тішаться дерева,

Радіють вічності землі.

Так Господу народ ввіряє –

Зарівно на якім щаблі –

Свою планиду аж до краю.

 

Тому що скарб є невичерпним

Його безмежного добра.

Він залікує біль нестерпний

І сили дасть кому пора.

Прозріння буде чи веління,

Народе, Він тебе обрав,

Тож не мине тебе спасіння.