Посестри. Часопис №134 / Музика мовчань
Чогось не промовити, про щось змовчати, забути чи засоромитися, просто задивитися, задуматися, замовкнути й не говорити. Краще не сказати, ніж кричати. Чи ж ні?
В Івана Андрусяка, з вірша якого ми й позичили назву випуску, підкреслене тихе значення мовчанки:
музика мовчань твоїх строкатих
небезпечно тиха і тонка
так тікає від дощу ріка –
хоч від неї мав би дощ тікати
Також ми говоримо про польський романтизм, прекурсор якого в своєму доробку більше промовчав, ніж сказав: залишив по собі одну поему й кілька поетичні фрагментів. Про Антонія Мальчевського розповідає в есеї Юрій Завадський.
Що Ти таки покладеш с л о в а т р и мені на могилу,
Просто ти їх якось почуєш десь, може, в розмові, в місті,
Чи, може, ти їх запозичиш в людей шляхетних,
Які писали л а т и н о ю – мовою мертвих!..
– Ципріян Каміль Норвід промовляє емоційні слова на користь мови, яка здатна промовчати і мовчанкою сказати більше й потужніше, гучніше за верески битв і насильства.
Продовжуємо публікувати знаного польського прозаїка, лавреата Нобелівської премії Генрика Сенкевича. Сучасний читач, маючи довшу історичну перспективу, може посперечатися з міфом, що його творив на уламках давньої історії Сенкевич. Але саме сучасний читач, розуміючи безвихідь тенденційної інтерпретації давніх буремних подій, зможе виваженіше, дистанційованіше обговорити минуле – і пошукати спільної візії майбутнього.
