Посестри. Часопис №132 / виполоте

раптом мені почулось відголосся бур’янів.

розбитий стакан. виблискуюче скло на тлі бурі.

пончик з якого витекло пожовтіле молоко.

 

тоді я побачив тебе крізь вікно на городі.

як ти міцно трималась одного зі стебел.

одягнута у старомодну сукенку

і пурпуровий капелюх з пір’їною якогось птаха.

ти ледь похилилась. мені здалось

що ти хочеш вирвати пирій яким заростав аґрус.

але ти присіла щоби торкнутись землі. поцілувати

зелень що блідне та розпливається.

 

краще в тиші аніж у світі. краще звідкись

аніж звідси. краще у невідоме ніж в людське тіло.