Посестри. Часопис №132 / вигин розрив

напис над пісюаром: я поїхав звідси навесні.

весна не прийшла.

 

я вповзав до потягів що мчать на схід.

київ і бог. зовсім різні міста. я був в обох

і обидва покидав. жовтий екскаватор пхався крізь стіну.

останній салют поцілив у прихований діамант.

 

нас обкладуть повітрям. гіпс мов більмо

відпадає від стіни. звідки ми це знаємо?
зірвана спідниця. коробка. заплямлений килимок.

кавалки банок. грядки незабуток.

червоне авто. кривавий хом’як і вінок

калюжниць. вже не рушають із місця. незрушні.

 

хтось закурить. і навіть якщо матиме прізвище та ім’я

сталевий шнур зависне на цьому дереві. яке

не впаде. тоді коли треба.

 

дерева створять над нами дім листя й малини.

ненависть черв’яків. ніжність хмар вдалині.

хтось закурюює. хтось курить. дим змішується із дощем.

і створює коло. клуби диму повертаються. блукатимуть.