Посестри. Часопис №129 / Має поважну причину

Існування – окреме, неповторне – спирається на власний фундамент. Не до кінця знане, але тривке бажання виборсатися та залишитися ще на якусь мить тримає організм у тонусі та мозок у русі. Існування має свої причини, дуже поважні. У поетичному пошуку першооснов герої майже епічних текстів Мирослави Ільтьо виказують саме цю волю до життя:

Покупці їдуть, а він, ледве тримаючи рівновагу,
Йде до хати, хапаючись час від часу за пліт.
Знімає піджак – під ним сліди нещадного раку.
Йому вісімдесят, без хвороби пора на спочинок.
Не шкода нічого – тільки одного собаку,
І чоловік ще живе, бо має поважну причину.

Своєю поетичною мовою Марцін Южиста творить картину відвічного тривання, в розмові про котре не можна не згадувати й про знищення:

сестра боїться що вітер наробить безладу
в її святих паперах
і принесе епіфанію
про яку мовчать сьогоднішні
прогнози погоди
але нам загрожує однаковий
парник і помідори
що набухають на сонці

Лінгвістичне експериментування веде Роберта Рибіцького шляхом незвичного висловлювання, відкриває шалену бездонність сенсів:

Карк, гниль,
запав углиб сну,
але зараз
наяву…

Традиційно продовжуємо публікацію фрагментів великих прозових прозових творів, і в цьому випуску пропонуємо черговий розділ повісті Юзефа Лободовського «Зворотний шлях».