Посестри. Часопис №129 / «Чоловік в піджаку зустрічає покупців хати...»
Чоловік в піджаку зустрічає покупців хати.
Подвір'я велике: криниця, погреб, два хліви.
Будував сам, – сміється, – був завзятий,
І наче струшує ту завзятість помахом голови.
З року в рік груша родить рясно-рясно,
Яблука в льосі не гниють, можна їсти всю зиму.
Сад восени, – каже,– райський, прекрасний!
Кладе до рота сливку, жує невситимо.
Підходить до буди, присідає, гукає пса.
Мухтар, неввічливо ховатися від гостей!
І розказує історію, як пес відчайдушно спасав
Від зграї вовків двох сусідських коней.
Прибіг весь в кров'яці, з розірваним вухом,
На лапі стирчала без шкіри і м'яса кістка!
Я й гадки не мав, як врятувати свого відчайдуху.
Пес конав місяць. Те, що вижив – містика!
Господар говорить, Мухтар йому лиже лице.
Чоловік усміхається, але не відштовхує пса.
Бджоли гудуть, пахне акацією та чебрецем,
Вечоровим намистом прикрашає Бог небеса.
Чоловік покупців гостинно запрошує в хату.
Покажу вам оселю, будував вісім років!
Невеликий коридор, кухня, роздільні кімнати.
Усюди підметено, чисто, відчувається спокій.
Наливає вино із домашнього винограду,
Покупці ошелешені і не приховують подив.
У мене, знаєте, – каже, – стільки років позаду,
Коли жодна душа, ніхто сюди не заходив.
Чоловік в піджаку розказує про аджику,
Як готує, скільки додає спецій, на якому вогні.
Чекайте, – і за мить приносить букет гвоздики,
Занурює в трилітрову банку, ставить на столі.
Чоловік жартує, гості заливаються сміхом,
Покупці – подружжя дітородного віку.
Собака поклав голову на коліна. Тиха втіха.
Компанія тішить самотнього чоловіка.
Проводжає гостей з двору, дякує за увагу.
Приїжджайте й живіть, – каже парі услід.
Покупці їдуть, а він, ледве тримаючи рівновагу,
Йде до хати, хапаючись час від часу за пліт.
Знімає піджак – під ним сліди нещадного раку.
Йому вісімдесят, без хвороби пора на спочинок.
Не шкода нічого – тільки одного собаку,
І чоловік ще живе, бо має поважну причину.