Посестри. Часопис №129 / «Чоловік в піджаку зустрічає покупців хати...»

Чоловік в піджаку зустрічає покупців хати.

Подвір'я велике: криниця, погреб, два хліви.

Будував сам, – сміється, – був завзятий,

І наче струшує ту завзятість помахом голови.

З року в рік груша родить рясно-рясно,

Яблука в льосі не гниють, можна їсти всю зиму.

Сад восени, – каже,– райський, прекрасний!

Кладе до рота сливку, жує невситимо.

Підходить до буди, присідає, гукає пса.

Мухтар, неввічливо ховатися від гостей!

І розказує історію, як пес відчайдушно спасав

Від зграї вовків двох сусідських коней.

Прибіг весь в кров'яці, з розірваним вухом,

На лапі стирчала без шкіри і м'яса кістка!

Я й гадки не мав, як врятувати свого відчайдуху.

Пес конав місяць. Те, що вижив – містика!

Господар говорить, Мухтар йому лиже лице.

Чоловік усміхається, але не відштовхує пса.

Бджоли гудуть, пахне акацією та чебрецем,

Вечоровим намистом прикрашає Бог небеса.

Чоловік покупців гостинно запрошує в хату.

Покажу вам оселю, будував вісім років!

Невеликий коридор, кухня, роздільні кімнати.

Усюди підметено, чисто, відчувається спокій.

Наливає вино із домашнього винограду,

Покупці ошелешені і не приховують подив.

У мене, знаєте, – каже, – стільки років позаду,

Коли жодна душа, ніхто сюди не заходив.

Чоловік в піджаку розказує про аджику,

Як готує, скільки додає спецій, на якому вогні.

Чекайте, – і за мить приносить букет гвоздики,

Занурює в трилітрову банку, ставить на столі.

Чоловік жартує, гості заливаються сміхом,

Покупці – подружжя дітородного віку.

Собака поклав голову на коліна. Тиха втіха.

Компанія тішить самотнього чоловіка.

Проводжає гостей з двору, дякує за увагу.

Приїжджайте й живіть, – каже парі услід.

Покупці їдуть, а він, ледве тримаючи рівновагу,

Йде до хати, хапаючись час від часу за пліт.

Знімає піджак – під ним сліди нещадного раку.

Йому вісімдесят, без хвороби пора на спочинок.

Не шкода нічого – тільки одного собаку,

І чоловік ще живе, бо має поважну причину.