Посестри. Часопис №129 / «Чоловік смакує розм‘яклого кавуна...»

Чоловік смакує розм‘яклого кавуна,

тече по бороді аж на шию засмаглу,

насичується тим солодом спрагло,

дитинно кривляється до цвіркуна.

 

Чоловік впивається м’якоттю помідорів,

висмоктує середину, прискає соком,

на бороді лишає зернисті потоки

і на майці кілька плямистих узорів.

 

Чоловік вдивляється в димову заслону,

волоть ковили розтирає між пальців,

життя своє тримає на одній шальці,

на іншій – обов‘язок оборони.

 

Чоловік б‘є ворогів за кавуни достиглі,

за городину, що не поспіла до столу,

за кожен клаптик рідного суходолу,

за біду, що з країни пітьми настигла.

 

Стоїть чоловік, попереду нього брат,

справа батько, позаду старий дід,

чоловіки загородили собою прохід,

щоб достиг ошатний в саду виноград.

 

Аби найменший з роду їв пишне гроно,

заходив в свій сад без страху,

не винищувачі там літали, а птахи,

і оборона потрібна була від ворони.