Посестри. Часопис №127 / Тільки очі примруж!..

Зусилля, щоб побачити світ навколо себе, потрібне достоту незначне. Сила досліджувати і воля насолоджуватися присутністю – такі важливі в мить, коли світ виявляє свою мінливість та крихкість.

У віршах Болеслава Лесьмяна в перекладі Маріанни Кіяновської особливо доткливо виявляє себе природність людини: складний багатошаровий світ навколо особи ліричного героя наче пронизаний променями й краплями:

Я вже знаю, що означають в глибині алеї емалі
Тіні – те, що крізь листя сіючись, опадає в засвіття сіті,
Проти сонця, уздовж землі, а ступням моїм – набакир!

Все – дощенту – явленносуще! Все – по вінця – клекоче в пінній
Відображень взаємних дивності! Глянь крізь хвою на сиві
Небеса, чи на плесо озера – тільки очі примруж!..

У Юлії Стахівської спостереження-нанизування відбувається в тиші та спокої: наче з бібліотечним присмаком.

Він книжку з’їв, солоний смак ще на губах, іще
у небі і воді, у пана стриманій ході ще стільки літер з неї, ще
можна заблукати в слові «дім», душа все пам’ятає, тіло – ні,
тому вона його веде туди, де при стіні кафе і спів цикад за муром
біля мосту – знайдись і народись – це просто.
По місту із листком лавровим іду за руку я, усе уже було:
скляний цей місяць і чорнило вод, і насвист із вікна, і тіней хоровод
в чиємусь білому, немов вино, вікні.

Так само, як і Войцех Ліґенза, ми бачимо в літературному доробку цю полегкість і вимогу великого зусилля. Літературознавець говорить про вірш Віслави Шимборської: «Розпорошені приклади з життя, аналізовані пригоди в трамваї чи на ринку привідкривали дивність існування, несподівані зіткнення ситуацій, одночасності з набагато глибшим значенням». І в пошуку ролі поета в його нескінченному прагненні комунікувати з читачем – навіть після завершення свого біологічного буття – професор Олександр Глотов продовжує розвідку про Тимоша Падуру.