Посестри. Часопис №124 / «Вона піднімається...»

Вона піднімається,

всього кілька сходинок вгору,

і потрапляє у місце, з якого не видно

сніжних вершин і майбутнього.

Тільки білих пророків.

Вона наступає на їхні плечі,

вона робить крок угору.

Вона піднімається

на власну кухню й історичну сцену.

Вона бачить всіх.

В неї всього багато,

білого цукру, щоб всім було солодко,

диких блазнів, щоб всім було весело.

Вона плескає у долоні й з'являється їжа,

клацає пальцями і грають цимбали.

Нікому не страшно,

їжа стравна, вино густе.

Всі тут біля неї:

старші сини, молодші доньки,

другий чоловік, його брати і сестри,

удови, сироти, старі, прокажені.

І тільки внизу, звідки вона піднялася

і куди ніхто не опускає очі,

білі пророки  розсипаються

стають борошном,

лежать під ногами,

зберігають сліди.